Оговтатися від окупації, цинічних і потужних обстрілів – дуже важко, а особливо тим, хто місяцями відчував усе це на собі. Та попри пережите, люди на звільнених територіях не втрачають віру та продовжують жити, жити так, наскільки це можливо у теперішніх умовах. Навіть ті, хто залишився без домівки, люблячи до глибини серця свою маленьку Батьківщину, не хочуть нікуди виїжджати і облаштовують нове помешкання будь-де, головне на рідній землі. Наша сьогоднішня розповідь про бабцю Ніну із Харківщини, якій волонтери Мальтійської служби допомоги у рамках зимової програми допомагають із відновленням житла.
«Бабо Ніно, а навіщо вам аж 4 собаки?», – запитує у старенької фотограф Мальтійської служби допомоги. Бабуся довго не думаючи, жартома відповідає: «Та я ж дівка молода, раптом мене вкрадуть».
Бабі Ніні – 82 роки, живе у селі Коробочкине, що у Харківській області. Коли бабуся спала, ракетний обстріл посеред ночі вщент зруйнував її хату, а сама вона дивом залишилася живою. Літня пані дуже віруюча і впевнена, що саме Бог вберіг її від загибелі. Колись у жінки був зошит, куди вона, за порадою місцевого священика, записувала імена прихожан церкви: померлих і живих, за них і молилася. Під час прильоту цей зошит згорів, тож бабця Ніна завела новий і вписує усіх, за кого молиться тепер. «Коли я прокидаюся, то одразу починаю молитися і, останнє, що я роблю перед тим, як засинаю, я теж молюся, весь день я молюся. До початку війни, коли було світло, то могла і всю ніч молитися», – розповідає вона.
Будинок старенької повністю зруйнований, тому вона перебралася до сараю. Оскільки попереду зима, волонтери допомагають їй з утепленням, а саме заміною вікон, перекриттям даху, облаштуванням буржуйки. «У флігелю у неї є пічка, це їй знайшли добрі люди, також віддали та наповнили газовий балон, щоб було де готувати їжу. Так само люди поприносили трохи одягу, необхідних речей, заклеїли клейонкою вибиті вікна, і вона зараз так мешкає» – розповідають колеги, що відвідали бабусю.
До початку війни у баби Ніни була корова, та її довелося віддати людям. Просто нічим було прогодувати, адже під час прильотів згоріло усе сіно. Та місцеві, розуміючи усю складність ситуації, обміняли корову на козу. Ще в неї є на господарстві 8 курок, город, за яким доглядає. Про війну досі нагадує величезна воронка посеред нього, прилітало в кукурудзу. «Вона як може так і доглядає за городом, в неї там гарбузик, кабачки, кавунчик», – діляться побаченим наші колеги.
Роботою бабусю не злякати. Свого часу вона працювала на різних заводах, а більшу частину свого життя на молочному. Розповідала, що могла взяти сама повну зміну і працювати на повний цех. Каже, їй завжди вистачало запалу та енергії.
У Харкові в старенької є дочка. Вона наполягала жінці переїхати, однак та відмовилася. Не хоче покидати рідне Коробочнине, де колись душа у душу жила зі своїм тепер уже покійним чоловіком, де стільки спогадів, про щасливе довоєнне життя.
Фото – Леонід Логвиненко
