Кожна наша зустріч з переселенцями – це безліч історій, які проймають до глибини душі своєю сміливістю, відвагою і болем. Це багато сліз, багато любові і обіймів. Кожна їхня життєва історія проходить через нас і закарбовується у наших серцях. Ми продовжуємо цикл історій людей, які були змушені через війну покинути свій рідний дім. Четвертою є розповідь про Андрія з Херсона:
Андрій є одним із перших мешканців прихистку, яким опікується “Мальтійська служба допомоги”. Його війна застала в Києві, а родина залишилася заблокована у Херсоні.
“Коли почалася війна, я був на роботі в Києві. Вдосвіта прокинувся від вибухів. Будинок тремтів, через вікно було видно спалахи. Це було дуже страшно. Я одразу подзвонив батькам в Херсон, вони вже теж зрозуміли, що почалася війна, бо живуть біля Чорнобаївки, – пригадує Андрій. – За півгодини продзвонив мій будильник, я побіг на роботу. Я працюю на СТО, ми тоді почали ховати всі автомобілі в гаражі”.
Одразу ж вранці Андрій взяв авто в оренду, аби чим скоріш добратися до батьків у Херсон. “Я подзвонив своїм херсонським подругам, які теж жили в Києві. Спробував їх заспокоїти, в них вже була істерика. Пояснив, що в Києві дуже небезпечно залишатися, і ми всі разом вирушили в сторону Херсону”, – розповідає.
“Ми спакувалися в авто, дівчата забрали своїх котів, але проїхали лише 100 км від Києва. Там нас вже розвернули, сказали, що далі на південь їхати небезпечно. Тоді подзвонили батьки і сказали не їхати, бо почалися сильні бої та обстріли. Ми розвернулися і просто їхали у невідомість на захід України. Тоді, пригадую, я три дні нічого не їв, постійно був за кермом та пив лише каву. Стрес був неймовірний”, – пригадує Андрій.
Андрій з подругами серед ночі добралися у наш прихисток. “Я ніколи раніше не був у Львові. Ми тоді приїхали серед ночі у невідомість. Місто виявилося дуже гарним з неймовірно добрими людьми, – каже Андрій. – Про “Мальтійську службу допомоги” я вперше дізнався у прихистку. Те, що в нас є комфортне житло, смачна їжа, постійна допомога від психологів і волонтерів – це безцінно”.
Його батьки досі залишаються в Херсоні, бо не можуть покинути стареньких бабусь та дідусів. Так розповідав Андрій про ситуацію до деокупації Херсонщини: “В Херсоні постійно зникає зв’язок, якщо не можемо добу зідзвонитися, то місця собі не знаходжу. Батьки зараз виїхали в село до бабусі та дідуся, та їх доглядають. Я постійно зі Львова передаю туди ліки та продукти, але не все доходить через російські блокпости. Знаєте, за це час так багато змінилося, цінності змінилися. Раніше ми жили, думали, що в нас багато проблем, а зараз розумієш, що це все було просто дурницями”.
11 листопада 2022 року Херсон та правобережну частину Херсонської області звільнили українські військові. Херсон перебував під російською ворожою окупацією вісім місяців, фактично з перших днів війни.
“У мене єдина мрія, щоб скоріше настала наша перемога та закінчилася війна, щоб люди не гинули. Я дуже хочу додому, я не бачив маму з татом з Нового року. Я просто хочу їх побачити та обійняти, більше нічого не треба”, – розповідає про заповітну мрію Андрій.