Повномасштабна війна росії проти України принесла багато горя. Ми щодня чуємо про загиблих, бачимо зруйновані через ворожі обстріли будинки і щодня на вулицях країни більшає людей з інвалідністю.
З початку повномасштабної війни десятки тисяч людей в Україні втратили кінцівки. За даними The Wall Street Journal масштаби ампутацій в Україні досягли рівня Першої світової війни. Тому перед українським суспільством з’являється чимало нових викликів: ми маємо будувати інклюзивну країну, яка буде комфортною для життя людей з інвалідністю.
UNBROKEN – один із центрів реабілітації, який активно допомагає пораненим українцям. Торік у вересні Мальтійська служба допомоги надала для цього реабілітаційного центру майстерню протезування, щоб допомогти пораненим українцям, які втратили кінцівки під час війни. Майстерня має все необхідне обладнання, комплектуючі до протезів та матеріали від одного з найкращих у світі виробників.
Реалізація цього проєкту відбувається за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини та Malteser International, за ініціативи міністра охорони здоров’я Німеччини Карла Лаутербаха і за сприяння Посольства Німеччини в Україні.
Ми зібрали історії тих, хто пережив ампутацію кінцівки, отримав безкоштовне протезування та сьогодні повертається до активного життя.
«Досі відчуваю руку, якої вже немає…»
Олександру Морському 46 років і в минулому він морський прикордонник. Служив у Маріуполі, а після виходу на пенсію залишився там жити. В день повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини.
Олександр каже, що досі відчуває руку, якої вже немає. Чоловік дивом врятувався з палаючого катеру, в який прилетіла російська ракета. Троє його побратимів тоді загинули… Згодом він пережив ще два місяці полону в Оленівці. Олександр був одним з перших, кого обміняли. Каже, відчув, що вдома, коли побачив український прапор та почув рідну мову.
У реабілітаційному центрі UNBROKEN Олександр отримав протез. Тут з пацієнтом кілька місяців працювала команда фізичних та ерготерапевтів, а також протезисти. Паралельно чоловік кілька місяців отримував і психологічну реабілітацію, аби відновитись після пережитого.
Олександр отримав міоелектричний протез руки. Тепер за допомогою правої руки та м’язів спини він може підіймати та переносити предмети.
«Ми виготовили Олександру протез, який використовує силу та енергію власного тіла, а не зовнішнього джерела живлення. Він складний, тому що це протез плеча, відповідно чим більше суглобів уражено, тим складніше протезування. Всі запчастини виготовлені в Німеччині, окрім куксоприймача – його робимо ми. Цей тяговий протез підходить для людей, які націлені на фізичну роботу. Оскільки він не настільки вразливий до погодних умов, пилу, бруду тощо. Тому є надійним», – каже Назар Багнюк, керівник напрямку протезування UNBROKEN.
Сам Олександр Морський не шкодує, що обрав протезування в Україні, хоча були пропозиції їхати за кордон: «Протезуватися все-таки потрібно в Україні. Свої для своїх роблять, стараються. Будь-коли можеш звернутися за консультацією, якщо щось зламалося. Це все тут, на місці».
Пенсіонер голіруч виніс зі свого городу 12 мін, щоб викопати картоплю. 13-та – вибухнула…
Олександр Доронін пів року жив під постійними обстрілами Авдіївки. Попри це, 70-річний чоловік намагався вести господарство. У серпні вирішив викопати картоплю. І самотужки розчищав «всіяний» ворожими мінами город. Після того, як виніс аж 12 боєприпасів, пролунав вибух.
Олександр Федорович знепритомнів. Коли отямився, правої ноги уже не було. Усе, що пам’ятає – це як на самих лише руках проповз 150 метрів у напрямку найближчого будинку. Скривавленого чоловіка побачили сусіди. Саме вони зупинили кровотечу і відвезли його до напівзруйнованої місцевої лікарні. Далі були кілька днів у медзакладах Покровська та Дніпра, а потім – евакуаційний потяг до Львова, де йому встановили протез.
В Авдіївці Олександр Федорович прожив усе життя. І хоча з рідних у місті в нього нікого не залишилося, він мріє туди повернутися. Бо на нього чекають коти, пес… і город.
Поки тато на війні, син втратив руку вдома
Завдяки підтримці від Мальтійської служби допомоги та уряду Німеччини, в UNBROKEN запустили також напрямок дитячого протезування. І перший протез встановили 13-річному Дмитру з Одещини.
Коли тато пішов захищати Україну, Дмитро став опорою для матері. Завжди допомагав їй по господарству, яке у них чимале. Одного дня Дмитро порався біля худоби та подрібнював корм в січкарні. Хлопець занадто наблизив праву руку до гострих ножів, край куртки зачепився за лезо… Руку дитина втратила в одну мить!
Для Дмитра виготовили міоелектричний протез. Керувати ним хлопець може за допомогою міодатчиків, які кріпляться до м’язів його руки. Вперше за рік хлопець спробував зігнути й розігнути праву руку і навіть взяти ручку.
«Думка про батьків змусила затягнути джгут і чекати допомоги»
19-річний Єгор Олійник родом з Житомирщини. Каже: завжди знав, що захищатиме Україну. На фронті хлопець був командиром взводу. Того трагічного ранку він йшов переконатися, чи з побратимами все гаразд. Як раптом підірвався на «Пелюстку», протипіхотній міні.
08:46 – це час, який Єгор написав на джгуті, каже про всяк випадок записав там і своє прізвище, ім’я.
Зізнається, що перша думка після підриву – застрелитися, щоб не потрапити в полон чи не залишитись довго помирати в полі… Але думка про батьків змусила затягнути джгут і чекати поки хтось його забере. На щастя, буквально через кілька хвилин побратими знайшли Єгора.
Ногу хлопцеві ампутували в прифронтовій лікарні. А далі тривав довгий шлях лікування в семи медичних закладах різних міст України… До UNBROKEN Єгор приїхав, бо почув: тут протезують тих, хто постраждав від війни.
Мультидисциплінарна команда визначила: хлопець готовий до протезування. Поки протезисти займалися виготовленням допоміжного засобу, він сумлінно проходив фізичну та психологічну реабілітацію.
І нарешті Єгор отримав свій протез і знову почав ходити! Незважаючи на пережите хлопець постійно жартує та усміхається, каже, що його протез не гірше «шкіряної ноги».
Віталій втратив праву ногу на День Незалежності
Уламки від розірваного поруч танкового снаряда просікли обидві ноги 25-річного Віталія. Це сталося на харківському напрямку фронту 24 серпня. Вороги особливо інтенсивно обстрілювали позицію в День незалежності України, тому побратими не змогли одразу дістатися до пораненого. А до найближчого госпіталю Віталій потрапив через дві години після поранення – праву ногу врятувати вже не вдалося…
Пів року підготовки та хлопець приїхав на протезування до Львова. Тут спеціалісти менш ніж за тиждень виготовили протез. Далі реабілітація, робота з фізичними терапевтами. Успішне протезування відбулося завдяки обладнанню від одного з найкращих виробників протезів у світі, яке Мальтійська служба допомоги надала UNBROKEN.
На третій день зізнався дружині, що втратив ногу – боявся, що покине
Роман Полтавець родом з Харківщини, йому 37. До повномасштабного вторгнення працював завгоспом у ліцеї, дружина теж освітянка. До армії пішов на початку березня. Каже: хто боронитиме Харків, якщо не він? Спершу намагався приховати від дружини намір йти на війну, а коли дізналась, то дуже плакала, але речі зібрала.
Роман втратив ногу, рятуючи побратимів: «Переді мною йшов чоловік, я помітив, що він зачіпає розтяжку і крикнув: «Стій!». Він акуратного витягнув ногу і пішов. Я став трішки в сторону, бо там так незручно, кущі були і почав по одному хлопцю проводити. Йшли ще 9 людей, я показував. Крайній переді мною проходить, і далі я, переступаю декілька метрів… вибух! До мене підбігли хлопці, кажуть – не дивись, та що там не дивиться, я розумію, що нога вже відлетіла».
Роман просив покинути його, але хлопці не слухали та дотягнули його до найближчого села. Звідти уже «швидкою» доправили до лікарні. Далі – ампутація.
Після трагедії найбільше боявся, що його покине дружина. Зізнався їй на третій день, що втратив ногу: «Я думав, як вона відреагує, скаже, що все ти мені не потрібен… Але все було зовсім навпаки».
Натомість жінка одразу примчала в лікарню і стала його найбільшою опорою. Чоловік каже, що жінка вдома піклувалась про нього, наче, про малу дитину.
Інформацію про майстерню протезування від Мальтійської служби допомоги подружжя знайшло в інтернеті. Роман відразу зрозумів – йому треба саме до Львова. Тут команда хірургів, протезистів, фахівців з реабілітації та психотерапевтів визначила: чоловік готовий до встановлення протеза і розпочала роботу.
Він зайшов до центру реабілітації UNBROKEN на милицях, а вже через тиждень вийшов без них. Тепер Роман вчиться жити по-новому і точно знає – у Львові йому подарували можливість на друге життя.
Матеріал створено на основі інформаційних матеріалів
пресслужби Першого територіально медичного об’єднання Львова,
на базі якого діє майстерня протезування від Мальтійської служби допомоги