Кожна наша зустріч з переселенцями – це безліч історій, які проймають до глибини душі своєю сміливістю, відвагою і болем. Це багато сліз, багато любові і обіймів. Кожна їхня життєва історія проходить через нас і закарбовується у наших серцях. Ми продовжуємо цикл історій людей, які були змушені через війну покинути свій рідний дім.
Сьогодні наша історія про спільний проєкт Мальтійської служби допомоги та переселенки Анни Терешенко: лімітована серія іграшок-антистрес «Серце спокою». Анна вдруге втекла від війни. У 2014 році її сім’я під ворожими обстрілами покинула рідний Донецьк та переселилася в Дніпро. Там вона почала плести іграшки синові та створила іграшкове серце-антистрес для себе. Після повномасштабного вторгнення сім’я Анни знову була вимушена втікати – цього разу до Львова, де будує життя заново і продовжує займатися своїм хобі.
Анна Терешенко вдруге розпочинає життя спочатку. До 2014-го жінка, її маленький син та мати жили у рідному Донецьку. Через напад росіян тоді перебрались у Дніпро. Друзі допомогли там освоїтися. Жінка каже, що незважаючи на труднощі, це був гарний час. Син пішов у садочок, вона працювала менеджером. Але після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, родина змушена була знову тікати. Тепер з Дніпра у Львів. На цей крок відважилися заради сина.
«Там, де ми жили було дуже гучно… І дитина вже вдруге переживала всі ці вибухи, як це було і зараз повторилось… Він пам’ятає змалечку з 4-рьох, як я стелила ковдрочку, щоб спати у ванній, згадує, що бачив з вікна, як летіли літаки і бомбили місто…», – каже Анна.
У Львові родину прийняли родичі – дуже тепло та сердечно, допомогли адаптуватися. Раніше Анна бувала у Львові лише як гість та турист, тепер тут у статусі переселенки. Попри все, вона мріє після закінчення війни таки повернутися додому. А наразі всіляко намагається влаштувати життя у Львові:
«Хочеться вже осісти, мати дім, бо у Львові ми не маємо дому. Ми ніколи не були більше в Донецьку, я не знаю, що там з нашим майном. Втратити вдруге дім, це важко… Це такий надлом. Треба багато працювати над собою, щоб не зламатися, – розповідає Анна. – Найважче було перших пів року. Потім змирилась з ситуацією. Але найбільше жаль мами, бо молодим простіше адаптуватися до таких змін. А от мама вже в роках, їй 73 і вона дуже любить свою землю, сумує за кожною квіточкою на своїй дачі…».
Ідея робити м’які іграшки з’явилася ще в Дніпрі несподівано. Анна просто захотіла зробити щось, що розвеселити свого маленького сина.
«Спочатку я зробила іграшку тільки для нього, потім своєму похреснику, потім знайомій дівчинці, тоді у садочку хтось побачив і воно якось так пішло. Коли бачу реакцію на іграшку: чи то посмішка, чи радість, це так класно! Я отримую багато задоволення даруючи людям таку приємність», – усміхаючись говорить Анна.
Про Мальтійську службу допомоги жінка дізналась із соцмереж: «Я побачила інформацію десь у Facebook. Приблизно місяць, як ми у Львові були, і це було досить важко. Тому гуманітарна допомога нам дуже зарадила. Але крім цього, я пам’ятаю досі теплоту в серці, що залишилась після спілкування з вами. Мене це так вразило!».
Завжди коли зустрічаємо Анну, вона життєрадісна. На запитання, як їй це вдається попри пережите, жінка усміхається: «Я не знаю. Це якесь Боже благословення, мабуть. Розумію, що зараз ми не маємо можливості планувати своє майбутнє, але хочеться жити в цьому моменті. Це не вирішує мої проблеми, але допомагає жити».
Одного дня Анна принесла м’яке серце в наш офіс і воно розчулило всіх. Іграшка-антистрес «Серце спокою» тепер наш спільний проєкт з Анною.
«Це дало неймовірне відчуття, що я теж щось можу зробити добре для людей. Можливо завдяки цьому людина має наснагу рухатися далі, бо ще не закінчилась наша боротьба», – зазначає Анна.
Instagram-сторінка Анни з іграшками ручної роботи.
